Публікуємо військового командира Олександра Грамарчука: “Натрапив у фізбуках на одну дискусію. Чи повинен військовослужбовець витрачати грошове забезпечення на форму та спорядження?
Складне питання, що викликає суперечки. Одні вважають, що повинен, оскільки отримує гідне грошове забезпечення. Інші висловлюють думку, що військові і цивільні мають певний негласний соціальний договір. Поки перші живуть у власноруч виритих “могилах” і ризикують життям, то другі мають їм всіляко допомагати та підтримувати в обмін на відносно безпечне існування.
Треті кажуть, що військових має забезпечувати держава, оскільки народ платить податки.
І я скажу, що праві усі абсолютно. Тут вмикається більше моральний бік цього дискурсу і менталітет українців, якого немає у жодного з народів.
Чи вимагаю я, як командир, купувати щось для роботи у своїх бійців? Ні. Я пройшов через це і вважаю, що грошове забезпечення — це плата держави воїну за її захист. І він має витратити ці кошти для безпеки і комфорту своєї сім’ї.
Чи витрачаю я особисто грошове забезпечення на форму і снарягу? Так. І плюс витрачаю на потреби підрозділу, бо якщо у мене не буде техніки і мої солдати будуть у дранті замість форми, то ми не виконаємо завдання і, скоріш за все, всі разом загинемо. Комфорт і забезпеченість солдата в пріоритеті.
Держава зі свого боку наче й забезпечує. Але чи зможе мій солдат якісно виконувати завдання у грубому зимовому пікселі і “демісезонних” “Таланах”? Навряд чи. В “демісезонках” мені особисто навіть взимку парить ноги. Тому підключаю друзів, волонтерів, які везуть снарягу, форму, взуття, яке розподіляємо за потребами. “Шмотошніки”, які наприкінці лютого збирали собі по декілька баулів, вже у квітні зрозуміли, що дарма волокли непотрібний хлам)) Балаклави флісові, “тактичні” шкіряні рукавиці без пальців, беруші і т.д.)) Багато майна згоріло у єбєням через те, що хлопці фізично не змогли його витягнути з-під вогню, рятуючи зброю, б/к і себе самих. Питання: на хєра ти стільки набирав?))
Хочу окремо подякувати Ruslan Kostiuchenko та Ілону Маску за наданий нам у користування комплекс Starlink. Він врятував підрозділ зі зв’язком в районі Довгенького. Витягнули його з-під вогню неушкодженим, тому він послужить ще довго.
Також подяка Сергій Притула за “Autel”, який зробив лише кілька денних вильотів і після перенавчання пілотів ще буде працювати.
Дякую також вінницьким айтішнікам за рюкзаки, плитоноски, взуття.
Андрій Дзира тобі за оптику окрема подяка)
Діаспора з Німеччини також надіслала два ящики ніштяків для хлопців. Частина з них поїде на наступне завдання.
Дуже потужно нас підтримувала діаспора і наші земляки у Польщі. Ми харчувалися здебільшого продуктами швидкого приготування з Польщі. Ви суперові! Хотілося б усіх перерахувати у пості, але фізично не осилю довгий текст)) Ви знаєте, що я вас люблю і обійму завжди при зустрічі)
Чи допомагати воїнам — вирішувати вам. Але не засуджуйте солдата і не вказуйте йому, що робити. Для цього є командир. Можете хейтити і ненавидіти мене, але не мого солдата. Бо за солдата перегризу горлянку. Солдат — це наша надія і опора. Солдат не має робити кар’єру командиру. Командир має робити все, щоб солдат повернувся до рідних живий, цілий і з перемогою.” – Олександр Грамарчук.
Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.