Подаємо в оригіналі: “На переправі застряг військовий автобус. Якесь-то піксельне сонечко примудрилося з’їхати одним колесом з імпровізованого мосту і все! Приїхали. Усі і одразу! Десяток військових бігають навколо, роблячи вигляд, що… Коротше, я не знаю чого вони бігали. Може грілись, чи команди віддавали автобусу, але було зрозуміло, що це кіно під назвою «Ну йоб…», надовго.
Приймаємо рішення їхати навколо. Є інша переправа, інша дорога, але точно знаємо, що там є і пастка. Невеличкий клаптик дороги, який дощі та «Урали» скоріш за усе перетворили на поооооовний піз…ць. Ладно, іншого виходу всеодно немає. Будемо ризикувати. Тим паче, автівка нас жодного разу не підводила. (Друже Мартин Брест велике дякую тобі і усім, хто донатив на цей Ніссан. Нижче по тексту, «дякую» буде через кожний абзац).
Зустрічаємо військових, яким треба в наш район, але вони не знають дороги.
– Хлопці. Поїхали з нами. Там дорога на дуже, але якщо що, витягнемо.
– А ви ту дорогу знаєте, їздили?
– Так! Але коли було сухо.
– Плюс… Ми за вами.
Доіджаємо до того клаптика і розуміємо, що це не пастка. А це суцільна багнюча срака з великою колією зліва. І справа. А потім зліва і справа одразу! Якщо попадемо в неї, то все… суши весла. До ранку будемо сидіти. Ладно, треба їхати. Повземо в гору. Автівка хрустить уселякими асистентами утримання на дорозі. Нас кидає з боку в бік і все ж таки поступово з’їзжаємо до тієї колії. Хлопці на своїй «Хонді» повзуть слідом. У нас то гума «зла», вишкребемо, а ось вони… хз.
Не вишкребли. Сіли…
– Йопт. Приїхали.
– Та зачекай, ще не сіли! – Льошка здав назад і спробував вирватись з пастки. Марно.
Ще одна спроба. Потім ще. І ми все ж таки вискочили. «Ніссан» розкидаючи шматки багнюки з під коліс, повільно поповз вверх. Але хлопці такі сіли.
– Давайте я здам назад та спробую вас витягнути? – Запропонував Льошка, стоячи майже по коліно в дуже якісній багнюці.
– А вийде?
– Ну хоча би спробуємо!
Приятель обережно, наче по хокейному майданчику, пішов до нашої автівки. Я повернувся подивитись йому в слід і тут почув позаду ревіння двигуна. А далі… Я багато чого бачив, але таке вперше. Зачепивши свій джип тросом, хлопці наче тури вперлись ногами в багнюку та втрьох витягнули автівку з начебто мертвої пастки. Це неймовірно. У мене щелепа відпала від здивування!
– Хлопці… А ви взагалі хто?
– Ми?… Та хто? Сапери!”
Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.