Ніколи не думав, що зі мною це станеться! Ранок, Київ. Стою на касі в “Сільпо”. Касир: “Добрый дєнь. вам нужен пакєт?” – Ні, але мені потрібне обслуговування українською. “Нєт. С вас 45 грівєн 75 копєєк” – Я вас не розумію. Мовчки повертає до мене монітор

Ну от. Це сталося. Допікалu-допікалu і… Загартували)) Вчора я провела мій перший сеанс “жорсtкої українізації”. Передаю мій діалог з касиром в Сільпо в Києві:

-Добрий дєнь. Вам нужен пакєт?
-Ні, але мені потрібне обслуговування українською мовою.

-Нєт. С вас 45 грівєн 75 копєєк.
-Я вас не розумію, будь-ласка українською.

-С вас 45 грівєн 75 копєєк.
-Будь ласка українською.

-(Мовчки повертає до мене монітор такий маленький, де написана сума).
– Ні, будь ласка українською.

-(Довго мовчить, потім почитає червоніти від вуха до вуха) – Ок, з вас 45 гривень 75 копійок.
-Прекрасно, от вам гроші.

Завіса. Вихожу з магазину і моя донька маленька обіймає мене і каже “я тебе люблю”.

Я здивувалась, бо розумію, що так вона мене хоче заспокоїти. І от тут до мене доходить, чому я здивувалась – я ж і не нервувалась. Зовсім. ВПЕРШЕ я була абсолютно спокійна. Мабуть саме це і відчув касир – я спокійна, але без української я звідти не піду.

Отакої, тож дякую всім, хто нас загартовує)) Я знала, що такий час для мене настане. І навіть якщо мене черговий раз колись ще таки допечуть, я вже маю особистий досвід спокійного і впевненого вumагання дотрuмання моїх мовнuх прав.

Отак! Чого і вам бажаю!))

Людмила Дзюбінська