Ми поверталися до Києва з Бахмута. Виїхали зранку та не заїзжали за сухпаєм. Ще й не встигли поснідати, а їсти хочеться. Тож, коли пролунала пропозиція зупинитися на ринку біля Решетилівки та купити хліб, сало і овочі та там поїсти, то всі були за.
Зупинилися. Поки нам нарізали сало ми купили теплий грузинський лаваш і я з побратимом пішли за овочами. На першому прилавку з овочами зупинилися. За ним стоїть сивий чоловік у літах, а на столі перед ним невеликі купки помідорів, огірків, цибулі та декілка головок молодої капусти.
– Діду, скільки коштує помідори та цибуля?
– Синки, а ви ж військові?
– Так, військові. І скільки коштує помідори та цибуля?
– Хлопці, берить безкоштовно, – каже він.
– Та, ну, діду! Не треба безкоштовно. Яка ціна?, – наполягаємо ми.
– Для вас, синки, безкоштовно. Беріть скільки треба.
– Дякуємо, але хочемо заплатити. Ми ж розуміємо, що ви тут продаєте, щоб були гроші на життя. Якщо грошей не буде, то як жити будете?, – відповідаю я йому.
– Якщо к@ZZапи прийдуть, то нам життя взагалі не буде, синку. Всім нам. Тож я чим можу – тим і хочу допомогти вам. Бо якщо військові цю наволоч не зупинять, то буде не до продажу.
Овочі ми все ж в нього купили. Але той дід дав нам качан капусти. От просто так. Впихнув. Не захотів нас відпускати без подарунка. Потім стояли недалече від ринку, їли та обговорювали діда і те, що таке вже зустрічається не рідко.
А в моїй голові лунало “Якщо к@ZZапи прийдуть, то нам життя взагалі не буде”. На жаль багато українців це зрозуміло запізно, а дехто ще не зрозумів.
Війна багатьох з нас змінила і ще багато що змінить в нашому житті, але чим раніше суспільство подорослішає – тим більше шансів відродити Україну і тим легше це буде нам зробити. А Перемога буде за нами!” – Борислав Береза.
Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.